Як над світу творивом готовим
Бог схиляв лице своє, в ті дні
Сонце в небі зупиняли словом,
Словом стіни рушили міцні.
Завмирали враз орли та меви
І зірки до місяця гнав жах,
Як, неначе полум'я рожеве,
Слово пропливало в небесах.
Та були в житті низькому числа,
Наче під'яремна череда,
Позаяк усім відтінкам змислу
Навчене число відповіда.
Сивий патріарх, собі під руку
Підкоривши і добро і зло,
Вдатися не сміючи до звуку,
Креслив на піску тоді число.
Та забули ми, що осіянне
Тільки слово між земних тривог,
Євангелія ж від Іоанна
Промовляє: Слово — то є Бог.
Звузили йому ми видноколи
До убогих меж свого єства
Й, наче у спустілій борті бджоли,
Кепсько пахнуть неживі слова.
В оный день, когда над миром новым
Бог склонял лицо Свое, тогда
Солнце останавливали словом,
Словом разрушали города.
И орел не взмахивал крылами,
Звезды жались в ужасе к луне,
Если, точно розовое пламя,
Слово проплывало в вышине.
А для низкой жизни были числа,
Как домашний, подъяремный скот,
Потому, что все оттенки смысла
Умное число передает.
Патриарх седой, себе под руку
Покоривший и добро и зло,
Не решаясь обратиться к звуку,
Тростью на песке чертил число.
Но забыли мы, что осиянно
Только слово средь земных тревог,
И в Евангельи от Иоанна
Сказано, что слово это Бог.
Мы ему поставили пределом
Скудные пределы естества,
И, как пчелы в улье опустелом,
Дурно пахнут мертвые слова.