В оний день, коли над світом поваг
Бог схиляв обличчя у трудах,
Сонця схід призупиняли словом,
Словом руйнувалися міста.
І до місяця тулились зорі,
І орел не змахував крильми,
Як на небосхилі неозорім
Слово виринало із пітьми.
Для буденного слугують числа,
Як худоба на хазяйстві є,
Позаяк усі відтінки смислу
Совісно воно передає.
Сивий патріарх собі під руку
Підкорив уже й добро, і зло,
Боячись звернутися до звуку,
На піску викреслював число.
Та забули ми, що осіяння —
Тільки слово посеред тривог,
І в Євангелії Іоанна
Сказано, що слово — це є Бог.
Ми йому обмежили простори
Вбогими кордонами єства,
І, як бджоли в улії пустому,
Тхнуть давно омертвлені слова.
В оный день, когда над миром новым
Бог склонял лицо Свое, тогда
Солнце останавливали словом,
Словом разрушали города.
И орел не взмахивал крылами,
Звезды жались в ужасе к луне,
Если, точно розовое пламя,
Слово проплывало в вышине.
А для низкой жизни были числа,
Как домашний, подъяремный скот,
Потому, что все оттенки смысла
Умное число передает.
Патриарх седой, себе под руку
Покоривший и добро и зло,
Не решаясь обратиться к звуку,
Тростью на песке чертил число.
Но забыли мы, что осиянно
Только слово средь земных тревог,
И в Евангельи от Иоанна
Сказано, что слово это Бог.
Мы ему поставили пределом
Скудные пределы естества,
И, как пчелы в улье опустелом,
Дурно пахнут мертвые слова.