Дівчи́на співала в церковнім хорі
Про втому тих, хто в чужій землі,
Про всі кораблі, що вийшли в море,
Про всіх, хто радість забув у злі.
Летів її голос-пташина в купол
І промінь сяяв на ній, як знак.
І кожен із пІтьми дививсь і слухав,
як сукня співала промінню в такт.
І всім здавалось, що радість буде,
Що в тихій заводі всі кораблі,
На чужині бо знесилені люди
Світле життя собі віднайшли.
І голос був щасний, і промінь тоненький,
І лиш на узвишші, край Царських Врат,
Причетний до Таїн, — плакав маленький,
Про те, що не прийде ніхто назад.
Девушка пела в церковном хоре
О всех усталых в чужом краю,
О всех кораблях, ушедших в море,
О всех, забывших радость свою.
Так пел ее голос, летящий в купол,
И луч сиял на белом плече,
И каждый из мрака смотрел и слушал,
Как белое платье пело в луче.
И всем казалось, что радость будет,
Что в тихой заводи все корабли,
Что на чужбине усталые люди
Светлую жизнь себе обрели
И голос был сладок, и луч был тонок,
И только высоко, у царских врат,
Причастный тайнам, — плакал ребенок
О том, что никто не придет назад.