Дівчина співала в церковнім хорі,
Про всіх, хто стомлен в чужім краю,
Про всі кораблі, що пішли у море,
Про всіх, хто втратив радість свою.
Так співав її голос, летючий в купол,
І промінь сял на білім плечі,
І кожен з темноти дивився й слухав,
Як плаття співало біля свічі.
І всім здавалось, що радість буде,
Що в тихій заплаві всі кораблі,
На чужині всі утомлені люди
Ясне життя собі віднайшли.
І голос солодкий, і промінь був тонкий,
І тільки високо, у Царських Врат,
Причастна тайнам, — ридала дитинка
Про те, що ніхто не прийде назад.
Девушка пела в церковном хоре
О всех усталых в чужом краю,
О всех кораблях, ушедших в море,
О всех, забывших радость свою.
Так пел ее голос, летящий в купол,
И луч сиял на белом плече,
И каждый из мрака смотрел и слушал,
Как белое платье пело в луче.
И всем казалось, что радость будет,
Что в тихой заводи все корабли,
Что на чужбине усталые люди
Светлую жизнь себе обрели
И голос был сладок, и луч был тонок,
И только высоко, у царских врат,
Причастный тайнам, — плакал ребенок
О том, что никто не придет назад.