Храм твій, Господи, в небесах,
Але дім Твій — і доли земні.
Розцвітають липи в лісах,
І на липах птахів пісні.
І весна, Твій благосний час,
По веселості йде полів,
І всі ангели линуть до нас
В час весняний на крилах снів.
Якщо, Господи, все це так,
Якщо слушно співаю спів,
Дай же, Господи, дай свій знак,
Що я волю Твою зрозумів.
Над тією, що нині сумна,
Як Незриме Світло, засяй
І на все, що спитає вона,
Всесліпучу відповідь дай!
Бо любіші за щебет лісний
І благіші від ангельських труб
Нам тремтіння принадних вій
І улюблений усміх губ.
В скольких земных океанах я плыл,
Древних, веселых и пенных,
Сколько в степях караваны водил
Дней и ночей несравненных…
Как мы смеялись в былые года
С вольною Музой моею…
Рифмы, как птицы, слетались тогда,
Сколько — и вспомнить не смею.
Только любовь мне осталась, струной
Ангельской арфы взывая,
Душу пронзая, как тонкой иглой,
Синими светами рая.
Ты мне осталась одна. Наяву
Видевший солнце ночное,
Лишь для тебя на земле я живу,
Делаю дело земное.
Да, ты в моей беспокойной судьбе —
Ерусалим пилигримов.
Надо бы мне говорить о тебе
На языке серафимов.