Не прожив я, а протомився
Половину відпущених днів,
І ось, Господе, Ти явився,
Наче мрія з дитячих снів.
Бачиться на горі Фаворі
Світло. О, як сумую я,
Що люблю так і сушу, й море,
Непроглядність цього буття;
Що моя молодецька сила
Не скорилась Тобі, хоч гріх;
Що так боляче в серце била
Врода юних дочок Твоїх.
Та кохання – хіба то квітка,
Щоби жить йому тільки мить?
Не кохання то, якщо вітер
Легко зміг його загасить!
Із такою своєю думою
Це життя дотягну нудне.
Про майбутнє Ти вже подумай,
Я і так змарнував одне.
Я не прожил, я протомился
Половину жизни земной,
И, Господь, вот Ты мне явился
Невозможной такой мечтой.
Вижу свет на горе Фаворе
И безумно тоскую я,
Что взлюбил и сушу и море,
Весь дремучий сон бытия;
Что моя молодая сила
Не смирилась перед Твоей,
Что так больно сердце томила
Красота Твоих дочерей.
Но любовь разве цветик алый,
Чтобы ей лишь мгновенье жить,
Но любовь разве пламень малый,
Что ее легко погасить?
С этой тихой и грустной думой
Как-нибудь я жизнь дотяну,
А о будущей Ты подумай,
Я и так погубил одну.