Микола Гумільов
Сон
Застогнав, закусивши губи.
Встав зі сну, а в думках шкребе:
Снилось, що ти іншого любиш,
І що він образив тебе.
Від постелі біг одуріло,
Ніби плаху я там уздрів.
Хижі очі услід блистіли,
А були то – лиш ліхтарі.
Ох, напевно, так безпритульно
Не блукав ні один чоловік –
Брів провулками нерозумно,
Як по річищах всохлих рік.
Ось стою я перед дверима,
За котрими мешкаєш ти,
Хоч і знаю, що нездійснимо
До дверей цих мені ввійти.
Він образив тебе, я знаю,
Хоч було це всього лиш сном.
А я все-таки помираю
Під закритим твоїм вікном.
Наталия Горишная
(Nikolay Gumilev`s site)
Николай Гумилёв
Сон
Застонал я от сна дурного
И проснулся, тяжко скорбя:
Снилось мне — ты любишь другого
И что он обидел тебя.
Я бежал от моей постели,
Как убийца от плахи своей,
И смотрел, как тускло блестели
Фонари глазами зверей.
Ах, наверно таким бездомным
Не блуждал ни один человек
В эту ночь по улицам темным,
Как по руслам высохших рек.
Вот, стою перед дверью твоею,
Не дано мне иного пути,
Хоть и знаю, что не посмею
Никогда в эту дверь войти.
Он обидел тебя, я знаю,
Хоть и было это лишь сном,
Но я все-таки умираю
Пред твоим закрытым окном.