Спалив загарбник рідну хату,
Згубив і всю його сім’ю.
Куди ж тепер піти солдату,
Кому нести печаль свою?
Пішов солдат у скорбнім горі
На перехрестя двох доріг,
Знайшов солдат у чистім полі
ЗарОслий пагорб-оберіг.
Стоїть солдат — і болем з кров’ю
Застряв у горлі ком-печаль.
Сказав солдат: Стрічай, Прасков’я,
Героя — мужа зустрічай.
Готов для гостя пригощЕння,
Накрий скоріш широкий стіл.
Свій день повернення-хрещЕння
З тобою стрітити летів…
Не дочекавсь солдат привітів,
Ніхто його не зустрічав,
І тільки теплий літній вітер
Траву могильну все качав.
Зітхнув солдат, ремінь поправив,
Розкрив мішок похідний свій,
І пляшку плачучи поставив
На сірий камінь гробовий.
„Не осуджай мене, Прасков’я,
До тЕбе що прийшов такий:
Хотів я пити за здоров’я,
Та довелось за упокій.
Зійдуться друзі знов, подрУжки, —
Та не зійтись вовіки нам…”
І пив солдат свій сум із кружки —
Вино з печаллю пополам.
І пив солдат, — сльозилось око, —
І з біллю в серці говорив:
„До тебе йшов чотири роки,
Я три держави підкорив…”
Хмелів солдат, — сльоза котилась, —
І цілував натільний хрест.
А на груді його світилась
Медаль за місто Будапешт.
Враги сожгли родную хату,
Сгубили всю его семью.
Куда ж теперь идти солдату,
Кому нести печаль свою?
Пошел солдат в глубоком горе
На перекресток двух дорог,
Нашел солдат в широком поле
Травой заросший бугорок.
Стоит солдат — и словно комья
Застряли в горле у него.
Сказал солдат: «Встречай, Прасковья,
Героя — мужа своего.
Готовь для гостя угощенье,
Накрой в избе широкий стол, —
Свой день, свой праздник возвращенья
К тебе я праздновать пришел...»
Никто солдату не ответил,
Никто его не повстречал,
И только теплый летний ветер
Траву могильную качал.
Вздохнул солдат, ремень поправил,
Раскрыл мешок походный свой,
Бутылку горькую поставил
На серый камень гробовой.
«Не осуждай меня, Прасковья,
Что я пришел к тебе такой:
Хотел я выпить за здоровье,
А должен пить за упокой.
Сойдутся вновь друзья, подружки,
Но не сойтись вовеки нам...»
И пил солдат из медной кружки
Вино с печалью пополам.
Он пил - солдат, слуга народа,
И с болью в сердце говорил:
«Я шел к тебе четыре года,
Я три державы покорил...»
Хмелел солдат, слеза катилась,
Слеза несбывшихся надежд,
И на груди его светилась
Медаль за город Будапешт.