Михайло Ісаковський
Спалив загарбник рідну хату...

Спалив загарбник рідну хату,
Згубив і всю його сім’ю.
Куди ж тепер піти солдату,
Кому нести печаль свою?

Пішов солдат у скорбнім горі
На перехрестя двох доріг,
Знайшов солдат у чистім полі
ЗарОслий пагорб-оберіг.

Стоїть солдат — і болем з кров’ю
Застряв у горлі ком-печаль.
Сказав солдат: Стрічай, Прасков’я,
Героя — мужа зустрічай.

Готов для гостя пригощЕння,
Накрий скоріш широкий стіл.
Свій день повернення-хрещЕння
З тобою стрітити летів…

Не дочекавсь солдат привітів,
Ніхто його не зустрічав,
І тільки теплий літній вітер
Траву могильну все качав.

Зітхнув солдат, ремінь поправив,
Розкрив мішок похідний свій,
І пляшку плачучи поставив
На сірий камінь гробовий.

„Не осуджай мене, Прасков’я,
До тЕбе що прийшов такий:
Хотів я пити за здоров’я,
Та довелось за упокій.

Зійдуться друзі знов, подрУжки, —
Та не зійтись вовіки нам…”
І пив солдат свій сум із кружки —
Вино з печаллю пополам.

І пив солдат, — сльозилось око, —
І з біллю в серці говорив:
„До тебе йшов чотири роки,
Я три держави підкорив…”

Хмелів солдат, — сльоза котилась, —
І цілував натільний хрест.
А на груді його світилась
Медаль за місто Будапешт.

Николай Сысойлов

Михаил Исаковский
Враги сожгли родную хату...

Враги сожгли родную хату,
Сгубили всю его семью.
Куда ж теперь идти солдату,
Кому нести печаль свою?

Пошел солдат в глубоком горе
На перекресток двух дорог,
Нашел солдат в широком поле
Травой заросший бугорок.

Стоит солдат — и словно комья
Застряли в горле у него.
Сказал солдат: «Встречай, Прасковья,
Героя — мужа своего.

Готовь для гостя угощенье,
Накрой в избе широкий стол, —
Свой день, свой праздник возвращенья
К тебе я праздновать пришел...»

Никто солдату не ответил,
Никто его не повстречал,
И только теплый летний ветер
Траву могильную качал.

Вздохнул солдат, ремень поправил,
Раскрыл мешок походный свой,
Бутылку горькую поставил
На серый камень гробовой.

«Не осуждай меня, Прасковья,
Что я пришел к тебе такой:
Хотел я выпить за здоровье,
А должен пить за упокой.

Сойдутся вновь друзья, подружки,
Но не сойтись вовеки нам...»
И пил солдат из медной кружки
Вино с печалью пополам.

Он пил - солдат, слуга народа,
И с болью в сердце говорил:
«Я шел к тебе четыре года,
Я три державы покорил...»

Хмелел солдат, слеза катилась,
Слеза несбывшихся надежд,
И на груди его светилась
Медаль за город Будапешт.

Перевод стихотворения Михаила Исаковского «Враги сожгли родную хату...» на украинский.
>