Ах, війна, що ж накоїла, пі'дла ти: стали тихими наші двори.
Наші хлопчики, – вчора ще пі'длітки, – подоросліли вмить до пори.
На порозі постОяли мовчки — і …
всі пішли, за солдатом — солдат...
До побачення, хлопчики! Хлопчики, постарайтесь вернутись назад.
І не бійтесь ви гніву-патетики, не жалкуйте ні пуль, ні гранат —
і себе не щадіть ви, і все ж таки.. постарайтесь вернутись назад.
Ах, війна, що ж ти, підла, накоїла:
Замість свадьб — і розлуки, і дим.
Наші дівчинки платтячка скроєні роздарили сестричкам своїм.
Взули чоботи — бАйдуже кість тонка'! Не сприймаючи в серце вини,
На плітки ви наплюйте, дівчатонька, — Розрахуємось після війни.
Хай судачать: «про вчинки і витівки»,
що війна вас веде наугад…
До побачення, дівчинки! Дівчинки, постарайтесь вернутись назад.
Ах, война, что ж ты сделала, подлая:
стали тихими наши дворы,
наши мальчики головы подняли —
повзрослели они до поры,
на пороге едва помаячили
и ушли, за солдатом — солдат...
До свидания, мальчики!
Мальчики,
постарайтесь вернуться назад.
Нет, не прячьтесь вы, будьте высокими,
не жалейте ни пуль, ни гранат
и себя не щадите,
и все-таки
постарайтесь вернуться назад.
Ах, война, что ж ты, подлая, сделала:
вместо свадеб — разлуки и дым,
наши девочки платьица белые
раздарили сестренкам своим.
Сапоги — ну куда от них денешься?
Да зеленые крылья погон...
Вы наплюйте на сплетников, девочки.
Мы сведем с ними счеты потом.
Пусть болтают, что верить вам не во что,
что идете войной наугад...
До свидания, девочки!
Девочки,
постарайтесь вернуться назад.