Буря млою небо криє,
Вихрів сніжних забуття:
То, як звір, вона завиє,
То заплаче, як дитя,
То на крівлю застарілу
Вздовж соломи прошмигне,
То, як вершник запізнілий,
У віконце зазирне.
Наша хатка, мов чорнушка,
І печальна, і чумна.
Ти чого, моя старушка,
Зажурилась близь вікна?
Чи від бурі завивання
Ти, мій друг, така сумна?
Чи дрімаєш під дзижчання
Та під спів веретена?
Ну ж бо, вип’ємо, подру'жка,
Наливай й мені скоріш –
Вип’ю з горя, де ж та кружка?
Серцю буде веселіш.
Заспівай мені, як птиця
Десь за обрієм жила,
Як дівиця білолиця
За водою вранці йшла.
Буря млою небо криє,
Сніжних вихрів забуттям:
То, як звір, вона завиє,
То заплаче, як дитя
Ну ж бо, вип’ємо, старушка,
Наливай й мені скоріш –
Вип’ю з горя, де ж та кружка?
Серцю буде веселіш.
Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя,
То по кровле обветшалой
Вдруг соломой зашумит,
То, как путник запоздалый,
К нам в окошко застучит.
Наша ветхая лачужка
И печальна и темна.
Что же ты, моя старушка,
Приумолкла у окна?
Или бури завываньем
Ты, мой друг, утомлена,
Или дремлешь под жужжаньем
Своего веретена?
Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.
Спой мне песню, как синица
Тихо за морем жила;
Спой мне песню, как девица
За водой поутру шла.
Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя.
Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.