Буря млою небо криє.
Снігом крутить без пуття;
То, як звір, вона завиє,
То заплаче, як дитя;
То під стріхою тривожно
По соломі зашумить,
То, мов пізній подорожній,
У віконце загримить.
Наша хата непривітна,
І похила і сумна.
Що ж це ти, бабусю рідна,
Зажурилась край вікна?
Може, бурі завивання
Утомило в ночі ці,
Чи дрімаєш під журчання
Веретена у руці?
Вітер хай шумить надворі...
Бідну молодість потіш —
Вип'єм, подруго, ми з горя,
Серцю буде веселіш.
Заспівай-но, як синиця
Біля моря десь жила;
Як дівчина білолиця
За водою вранці йшла.
Буря млою небо криє,
Снігом крутить без пуття;
То, як звір, вона завиє,
То заплаче, мов дитя.
Вітер хай шумить надворі...
Бідну молодість потіш —
Вип'єм, подруго, ми з горя, —
Серцю буде веселіш.
Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя,
То по кровле обветшалой
Вдруг соломой зашумит,
То, как путник запоздалый,
К нам в окошко застучит.
Наша ветхая лачужка
И печальна и темна.
Что же ты, моя старушка,
Приумолкла у окна?
Или бури завываньем
Ты, мой друг, утомлена,
Или дремлешь под жужжаньем
Своего веретена?
Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.
Спой мне песню, как синица
Тихо за морем жила;
Спой мне песню, как девица
За водой поутру шла.
Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя.
Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.