Та країна могла бути раєм,
Стала лігвищем цих вогнів.
Ми четвертий день наступаєм,
Ми не їли вже четверо днів.
Та не треба нам їства земного
У цей страшний і світлий час,
Тому, що Господнє слово
Краще хліба годує нас.
І залитії кров'ю неділі
Так сліпучі, і так легкі.
Наді мною рвуться шрапнелі,
Птахів швидше злітають клинки.
Я кричу, і дик голос мій.
Оце мідь ударяє в мідь.
Я великих думок носій
Я повинен, повинен жить.
Немов молоти громовії
Або гнівнії хвилі в морях,
Золотеє серце Росії.
Мирно б'ється у грудях моїх.
И відрадно рядити звитягу
Ніби в перли дівчину в містах,
Проходячи, скрізь димную смугу
По якій відступає враг.
Та страна, что могла быть раем,
Стала логовищем огня,
Мы четвертый день наступаем,
Мы не ели четыре дня.
Но не надо яства земного
В этот страшный и светлый час,
Оттого что Господне слово
Лучше хлеба питает нас.
И залитые кровью недели
Ослепительны и легки,
Надо мною рвутся шрапнели,
Птиц быстрей взлетают клинки.
Я кричу, и мой голос дикий,
Это медь ударяет в медь,
Я, носитель мысли великой,
Не могу, не могу умереть.
Словно молоты громовые
Или воды гневных морей,
Золотое сердце России
Мерно бьется в груди моей.
И так сладко рядить Победу,
Словно девушку, в жемчуга,
Проходя по дымному следу
Отступающего врага.