Я люблю тебе дужче західного неба вогнів,
І ніжніше серпанку туману й таємніших слів,
Осяйніше тих стріл, що прорізують хмари в імлі;
Я люблю тебе більше – ніж хтось-то любив на землі.
Як росинка, що світлий в собі відбиває ефір,
Я ввібрала любові без краю святий еліксир.
Та любов, як перлинка затаєна, сяє на дні;
Я люблю тебе глибше, ніж люблять в світанковім сні.
І в житті для мене любов сонцем палає твоя.
Ти – мій день. Ти – мій сон. Забуття ти від гніта буття.
Ти – кого я люблю і кому покоряюсь завжди.
Ти – любов'ю мене до своєї підніс висоти.
Я люблю тебя, как море любит солнечный восход,
Как нарцисс, к волне склоненный, — блеск и холод сонных вод.
Я люблю тебя, как звезды любят месяц золотой,
Как поэт — свое созданье, вознесенное мечтой.
Я люблю тебя, как пламя — однодневки-мотыльки,
От любви изнемогая, изнывая от тоски.
Я люблю тебя, как любит звонкий ветер камыши,
Я люблю тебя всей волей, всеми струнами души.
Я люблю тебя, как любят неразгаданные сны:
Больше солнца, больше счастья, больше жизни и весны.