Знов завмерло усе до світанку,
Все мовчить, не шелехне бур’ян.
Тільки чути, як десь там на ґанку
Одиноко співає баян.
То піде у поля за ворота,
То назад повернеться він знов.
Плаче в музиці розпачу нота,
Що ніяк він не знайде любов.
Віє вітер, як зорі із неба
З яблунь цвіт облітає густий.
Ти признайся, кого тобі треба,
Ти скажи, баяніст молодий.
Може радість твоя недалеко,
Та не знає, чи ти її ждеш.
Чом ти бродиш всю ніч, одинокий,
Чом дівчатам ти спать не даєш?
Снова замерло всё до рассвета —
Дверь не скрипнет, не вспыхнет огонь.
Только слышно — на улице где-то
Одинокая бродит гармонь:
То пойдёт на поля, за ворота,
То обратно вернётся опять,
Словно ищет в потёмках кого-то
И не может никак отыскать.
Веет с поля ночная прохлада,
С яблонь цвет облетает густой...
Ты признайся - кого тебе надо,
Ты скажи, гармонист молодой.
Может статься, она — недалёко,
Да не знает — её ли ты ждёшь...
Что ж ты бродишь всю ночь одиноко,
Что ж ты девушкам спать не даёшь?!