Як бронзові вуглини з жару,
Жуки колишуть сонний сад,
З моєю свічкою на пару
Світи палаючі висять.
І, наче в дивну нову віру,
Іду в цю ніч я залюбки,
Бо там тополя брудно-сіра
Закрила місячні стежки.
Там б'ють джерела таємничі,
Щось шепче яблуня стара,
Як дім на палях, сад найвищий,
Що небо дахом підпира.
Как бронзовой золой жаровень,
Жуками сыплет сонный сад.
Со мной, с моей свечою вровень
Миры расцветшие висят.
И, как в неслыханную веру,
Я в эту ночь перехожу,
Где тополь обветшало-серый
Завесил лунную межу.
Где пруд — как явленная тайна,
Где шепчет яблони прибой,
Где сад висит постройкой свайной
И держит небо пред собой.