Проти крука крук летить,
Крук до крука так кричить.
«Круче, як би нам те знати,
Де обід будемо мати?»
Крук до крука у одвіт:
Знаю я, де нам обід.
В чистім полі жовте жито,
Там козаченька убито.
Хто і за що вбив його,
Знає лиш сокіл його,
Кінь вороний та хіба ще
Його люб’ятко гуляще.
Сокіл в пущі улетів,
На коника ворог сів;
Любка милого жде свого —
Не вбитого, а живого».
Ворон к ворону летит,
Ворон ворону кричит:
«Ворон, где б нам отобедать?
Как бы нам о том проведать?»
Ворон ворону в ответ:
«Знаю, будет нам обед;
В чистом поле под ракитой
Богатырь лежит убитый.
Кем убит и отчего,
Знает сокол лишь его,
Да кобылка вороная,
Да хозяйка молодая».
Сокол в рощу улетел,
На кобылку недруг сел,
А хозяйка ждет мило́го,
Не убитого, живого.