...Підходжу знову до вікна,
Закоханий у саги Слово.
Недовга тиша мовчазна:
Знеможений вже, ляжу знову.
На спокій йду, як день мине,
І сон жену, тривай, мовчання.
Нікому не шкода мене, —
Мені шкода моє страждання...
Воно в цій тиші, не вві сні,
Ллє в душу урочисту муку.
Хтось милий і близький мені
Стискає жалібні ці руки...
...И снова подхожу к окну,
Влюблен в мерцающую сагу.
Недолго слушать тишину:
Изнеможенный, снова лягу.
Я на покой ушел от дня,
И сон гоню, чтоб длить молчанье.
Днем никому не жаль меня,—
Мне ночью жаль мое страданье...
Оно в бессонной тишине
Мне льет торжественные муки.
И кто-то милый, близкий мне
Сжимает жалобные руки...