Хотіла б мрії я свої,
Бажання тайні, мари, сльози
Перевести в квітки, живі –
Жаль... надто сяйні стали б рози!
Хотіла б мати ліру я,
Щоб почуття у грудях юні,
Дзвеніли б треллю солов'я –
Але... порвались серця б струни!
Хотіла б я в хвилиннім сні
Пізнати млосність раювання, –
Жаль... вмерти б довелось мені,
Щоб не діждатись прокидання!
Хотела б я свои мечты,
Желанья тайные и грёзы
В живые обратить цветы, -
Но... слишком ярки были б розы!
Хотела б лиру я иметь
В груди, чтоб чувства, вечно юны,
Как песни, стали в ней звенеть, -
Но... порвались бы сердца струны!
Хотела б я в минутном сне
Изведать сладость наслажденья, -
Но... умереть пришлось бы мне,
Чтоб не дождаться пробужденья!
«Знов завмерло усе до світанку, / Все мовчить, не шелехне бур’ян. / Тільки чути, як десь там на ґанку / Одиноко співає баян. То піде у поля за ворота, / То назад повер...»
«Дівчина співала в церковнім хорі, / Про всіх, хто стомлен в чужім краю, / Про всі кораблі, що пішли у море, / Про всіх, хто втратив радість свою. Так співав її голос, ...»
«Та країна могла бути раєм, / Стала лігвищем цих вогнів. / Ми четвертий день наступаєм, / Ми не їли вже четверо днів. Та не треба нам їства земного / У цей страшний і ...»