В душу чуття враз закралось неясне,
Ніби во сні я живу.
Щось чудодійне і дуже прекрасне
Сниться мені наяву.
Близиться хмара. За нею тремтливо
Зором сліджу в вишині.
Мрія полонить мене неможлива,
Страшно і радо мені.
Бачу я вітру пориви справдешні, –
Гніт весняну він траву.
Щось величезне і щось нетутешнє
Скоро сяйне наяву.
Ось і темніє... А жду безтурботно
Я громовиці в огні.
Сили небесні, сили безплотні,
Ви захищайте мене!
В душу закралося чувство неясное,
Будто во сне я живу.
Что-то чудесное, что-то прекрасное
Грезится мне наяву.
Близится туча. За нею тревожно я
Взором слежу в вышине.
Сердце пленяет мечта невозможная,
Страшно и радостно мне.
Вижу я, ветра дыхание вешнее
Гнет молодую траву.
Что-то великое, что-то нездешнее
Скоро блеснет наяву.
Воздух темнеет... Но жду беззаботно я
Молнии дальней огня.
Силы небесные, силы бесплотные,
Вы оградите меня!
«Смакують нам: і келихи вина, / І скибка хліба, що для нас печеться, / І юна жінка, що, немов весна, / Коханню цілковито віддається. Та що робити з лагіддю світань, / К...»
«Прекрасне в нас закохане вино, / і хліб, що в піч для нас йде знов родитись, / і жінка — та, якою нам дано, / сповна відмучившись, насолодитись. Та що робити нам з він...»
«Прекрасне в нас закохане вино / І добрий хліб із доброї господи, / І жінка, від якої нам дано / Зазнати муки й потім насолоди. Та що робить з огнем, який зрина / Над ...»
«Буря млою небо криє, / Вихрів сніжних забуття: / То, як звір, вона завиє, / То заплаче, як дитя, / То на крівлю застарілу / Вздовж соломи прошмигне, / То, як вершник з...»