В душу чуття враз закралось неясне,
Ніби во сні я живу.
Щось чудодійне і дуже прекрасне
Сниться мені наяву.
Близиться хмара. За нею тремтливо
Зором сліджу в вишині.
Мрія полонить мене неможлива,
Страшно і радо мені.
Бачу я вітру пориви справдешні, –
Гніт весняну він траву.
Щось величезне і щось нетутешнє
Скоро сяйне наяву.
Ось і темніє... А жду безтурботно
Я громовиці в огні.
Сили небесні, сили безплотні,
Ви захищайте мене!
В душу закралося чувство неясное,
Будто во сне я живу.
Что-то чудесное, что-то прекрасное
Грезится мне наяву.
Близится туча. За нею тревожно я
Взором слежу в вышине.
Сердце пленяет мечта невозможная,
Страшно и радостно мне.
Вижу я, ветра дыхание вешнее
Гнет молодую траву.
Что-то великое, что-то нездешнее
Скоро блеснет наяву.
Воздух темнеет... Но жду беззаботно я
Молнии дальней огня.
Силы небесные, силы бесплотные,
Вы оградите меня!
«Жди мене, і я вернусь. / Тільки дуже жди, / Жди, коли у серці груз / Жовтих злив біди, / Жди, коли сніги метуть, / Жди, коли жара, / Жди, коли вже і не ждуть / Від судьби...»
«Північ панує, незаймана темінь, / Тільки під місяцем річка блищить, / І за рікою незнане плем’я, / Ватру розпалюючи, гомонить. Хто запанує над цими місцями — / Зав...»
«Ах, війна, що ж накоїла, пі'дла ти: стали тихими наші двори. / Наші хлопчики, – вчора ще пі'длітки, – подоросліли вмить до пори. На порозі постОяли мовчки — і … / всі ...»
«Там, де земля вся обгоріла, / Де, наче дим, блакить пливе, / Лихе, нещасне божевілля / В безжурній радості живе. Там, під проміннями палкими / Воно в розпечених піск...»